Преклоняюсь пред Тобой, мой дорогой
Всю хвалу, и честь я приношу Тебе, с любовью.
Двигай мной, здесь по земле, Спаситель мой.
Так желаю все желания Твои исполнить.
Слышать дивный, нежный голос Твой.
В Твоей истине, с любовью утверждаться.
Преклоняться пред одним Тобой, Господь Святой
С мудростью Твоей отождествляться.
Угождать Тебе, в всей полноте.
В Твоем слове каждый день укореняться.
Насыщаться мудростью Твоей
Изо дня в день, лишь Тобою наслаждаться.
Как Велик Ты, Велика Твоя душа.
Ты не склонишся пред мерзким беззаконьем.
Слово истины Твоей будет судить сполна
Тех, кто упорствует, не исполняя Твоей воли.
Господи, Великий. Дай узреть Тебя.
Дай в судах Твоих увидеть все, что Ты желаешь.
Ты Святой, Вся сила Твоя, мудрость,красота.
Кто может укрыться от руки Твоей, о Царь мой.
Разве зло, которое в плоти,
Ты поддерживаешь и укореняешь?
Нет, но правда истина и чистота в Тебе.
Слово Твое не изменно, это знаешь.
Вразумись о неразумная душа.
Пусть раскаянье придет, в твоем безумстве.
Ничего не скрыто от Творца
Все твое предательство и безрассудство.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
