* * *
Нет, никогда не поздно
К небу поднять глаза,
Нет, никогда не поздно
Эти слова сказать:
«Боже, я грешен, знаю,
Отдан был телу елей;
Коснуться я недостоин
Края одежды Твоей.
Только одно утешает,
Прежде уйти ко дну,
Прежде, чем с грязью смешаюсь,
Хоть раз на Тебя взгляну».
* * *
Не заглянуть в зазвездие,
В этот неведомый свет,
Там лишь для глаз бездна,
Где ничего нет.
Закрыты тяжёлые двери.
Предположений бред.
Но остается верить
В бессмертный зазвездия свет.
* * *
Молодость рвется к рассвету,
Старость глядит в закат.
В жизни свободы нету,
Нету свободы, брат.
Может быть и за гранью
Будет покорность судьбе.
Только об этом печалиться
Вовсе не надо тебе.
* * *
Уже ничего не случится.
А кто знает - где она?
Назад не вернется птица
Из рук поклевать зерна;
И теплотой не осветит,
Как золотистая рожь.
Только холодный ветер,
Только колючий дождь.
* * *
И даже у длинной песни
Бывает когда-то конец.
Они были часто вместе:
Открытость и буйный юнец.
Хорошей казались парой,
Что можно еще сказать,
Этот вихрастый парень,
Девчонка — агаты глаза.
Ни части не встретил, ни чести,
И юности клад потерял.
Так в жизни бывает часто:
Ты к тучам, а сверху обвал.
* * *
А просто, не совпали звуки,
Не совместились и сердца;
Не дали нам в подарок утро,
Не дали — вместе — до конца.
Да, я упрямее Икара,
Вонзался в небо, как игла.
Но ближе ты ко мне не стала,
Лишь глубже пропасть пролегла.
* * *
Зарница — мгновенна —
Сверкнула, и нет.
И хмурая сцена, —
Хмур занавес-плед.
Кто страждет — надежда,
Отстраждал — покой.
А ласка и нежность —
Двоим над рекой.
* * *
А ты мне мечты даришь,
Рассеиваешь мглу,
И тут же уводишь в дали,
Бросаешь в такую глубь.
Горек твой взгляд гордый,
Тёмной стеной надо мной.
Не для тебя эти волны,
Не для тебя этот зной.
* * *
Как ни пой, все мы дети заката,
Даже те, кто в весеннем цвету;
Эти круто, эти покато
Удаляются за черту.
Остаются и песни, и пени
На обычном пыльном пути.
В жизни много хрупких растений,
И от этого не уйти.
* * *
"Все говорят – нет правды на земле...
Но правды нет – и выше!"
(А. Пушкин )
Не надо марать Небо
Тяжелой грязью земной,
Ты в небесах не был,
И ложь видел лишь под луной.
И далеко не прав ты,
Как словом своим ни владей...
Уже на луне нет неправды,
Ибо там нет людей.
* * *
Да, все мы в зале ожидания,
Свой дожидаемся состав;
Рабы мы времени и данники,
И вынуждены чтить устав
Текущего и преходящего,
Как будто данного внаем...
Вот, мы такие, настоящие,
И уходящие в проем.
* * *
Чего в тебя ни подытожено:
И доброта, и злости рык,
И идиота харя-рожа,
И хитрости ума кувырк.
В тебе и силушка Самсона,
В тебе и слабость всех калек.
Ты очень странная персона,
Помятый жизнью человек.
* * *
Тускнеет и яркая слава,
Не греют лучи в ноябре,
И снег уже больше не тает
На занесенном дворе.
И черные кружатся птицы,
И летний не сеют вздор.
Скоро придется проститься...
О славе ли разговор.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.